ПЕЧІНКА (грец. hepar) — найбільша залоза нашого організму, що має масу 1,5–2,0 кг. Вона виконує безліч функцій: бере участь у процесі травлення, в обміні речовин, вітамінів, води, підтримує гомеостаз шляхом знешкодження ендогенних і екзогенних речовин. П. розташована в правому підребер’ї, під куполом діафрагми. Поверхня П. покрита сполучнотканинною капсулою, що щільно зростається з вісцеральним листком очеревини. Паренхіма П. утворена печінковими часточками (lobuli). Печінкові часточки — структурно-функціональні одиниці П. Відповідно до класичного уявлення печінкові часточки утворені печінковими клітинами — гепатоцитами і мають форму шестигранних призм із плоскою підставкою та злегка опуклою вершиною. Їхня ширина не перевищує 1,5 мм, висота — трохи більше. Іноді прості часточки зливаються (по 2 і більше) своїми підставками та формують більш великі складні печіночні часточки. Кількість часточок у П. людини досягає 500 тис. Міжчасткова сполучна тканина утворює строму органа. У ній проходять кровоносні судини й жовчні протоки, які структурно та функціонально зв’язані з печінковими часточками. У людини міжчасткова сполучна тканина розвинена слабко, внаслідок цього печінкові часточки погано відмежовані одна від одної. Між печінковими клітинами часточок розташовані жовчні капіляри, що з’єднуються в невеликі міжчасточкові протоки за межами часточок. Ці протоки утворюють праву й ліву печінкову протоки, що зливаються в ділянці воріт П. в загальну печінкову протоку. Від неї відходить міхурова протока до жовчного міхура. Після злиття печінкової та міхурової проток утворюється спільна жовчна протока, яка відкривається в дванадцятипалу кишку за протокою підшлункової залози. Кровоносну систему П. умовно можна розділити на три частини: систему припливу крові до часточок, систему циркуляції крові усередині них і систему відтоку крові від часточок. Система припливу представлена воротною веною та печінковою артерією. Воротна вена, збираючи кров, збагачену речовинами, що всмокталися в кишечнику від усіх непарних органів черевної порожнини, доставляє її в П. Печінкова артерія приносить насичену киснем від аорти кров. Гепатоцити П. здатні синтезувати альбумін, але тільки частина з них синтезує його у значній кількості. Деякі клітини містять великі мітохондрії й мають високу активність ензимів, таких як цитохромоксидаза та сукцинатдегідрогеназа, що вказує на їх активну участь в окисних процесах. Інші клітини мають більше мембран ендоплазматичної сітки та цитохрому Р450, тобто елементів, які беруть участь у метаболізмі ліків і реакціях гідроксилювання. Клітини цієї зони є винятково чутливими до впливу різних токсичних чинників. У П. існують ще два типи клітин, чітко пов’язані з клітинами ендотелію, а саме клітини Бровича — Купфера, які є частиною ретикулогістіоцитарної системи організму, та клітини Іто (зірчасті клітини), які мають здатність поглинати й накопичувати вітамін А та інші жиророзчинні вітаміни. У печінкових синусоїдах відмічають дуже низький тиск (3–5 мм рт. ст.). Гепатоцити виділяють жовч (див. Жовч) до тонких відділів «дерева» жовчних канальців, які називають первинними жовчними канальцями. Жовчні протоки утворюються внаслідок злиття клітинних мембран гепатоцитів, які прилягають один до одного, формуючи компактні ділянки, що обмежують зону проток і відділяють інтерстиціальну рідину в просторі Діссе від жовчі у канальцях. Ці компактні ділянки є проникними для води та електролітів, які можуть вільно проходити через них. Поверхні клітинних мембран, які утворюють стінки канальців, можуть підлягати змінам з утворенням мікроворсинок, що збільшує поверхню канальців. Основними компонентами жовчі є: вода, жовчні кислоти, холестерин, лецитин, білірубін, речовини їжі та ліки, електроліти — Nа+, К+, Са2+ та зв’язані з ними аніони, а також незначна кількість білків. Жовч, яка утворилася і виділилася з П., проходить через розгалужені жовчні канальці до тонкої кишки. Деякі складові жовчі не поглинаються повторно в кишці, це означає, що механізм печінкової секреції є для них одночасно механізмом їх виділення. До цієї групи можна віднести білірубін та продукти метаболізму ліків. Інші складові жовчі підлягають активній реабсорбції в кишечнику. Маючи вільний доступ до портальної крові, окремі складові підлягають реабсорбції і виділяються у жовч у майже такій самій кількості. У теперішній час відома велика кількість ЛП, які застосовуються для лікування хвороб П. та жовчовивідних протоків. Їх поділяють на 3 групи: жовчогінні, гепатопротекторні та холелітолітичні препарати. У цілому ЛП цих груп можна позначити як гепатотропні. Вони поліпшують метаболічні процеси у П., підвищують її стійкість до патогенних впливів, прискорюють відновлення її функцій при різних ушкодженнях.
Гистология, цитология и эмбриология / Под ред. проф. Ю.И. Афанасьева, проф. Н.А. Юриной. — М., 2001; Машковский М.Д. Лекарственные средства. В 2 т. — Х., 1998; Фізіологія з основами анатомії людини / За ред. проф. Л.М. Малоштан. — Х., 2003.